У ст. 3 Конституції України (далі – КУ) визначено, що права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання. Вона також закріплює рівність перед законом усіх суб’єктів права власності та гарантує кожному захист його права і свободи (ст. 13 КУ). Ці важливі становища мають визначальне значення й у суб’єктів земельних правовідносин, що підтверджується год. 1 ст. 152 Земельного кодексу України (далі – ЗК).
Важлива конституційна гарантія захисту прав землі міститься також у ст. 14 КУ, яка передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Одночасно гарантується право власності на грішну землю. Воно купується та реалізується громадянами, юридичними особами та державою тільки згідно із законом. Зазначені положення КУ безпосередньо втілені у земельному законодавстві.
Так, згідно з п. “г” ст. 5 ЗК до основним принципам земельного законодавства входить забезпечення гарантій прав на землю. Під терміном «гарантія» ЗК розуміє спрямовані на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх суб’єктів, які є учасниками земельних правовідносин.
Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом V ЗК, згідно з яким умовно їх можна поділити на три різновиди:
гарантії захисту прав на грішну землю;
гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;
гарантії, пов’язані із вирішенням земельних спорів.
Серед гарантій захисту прав на землю важливими є гарантії права власності на земельну ділянку.
У ЗК зазначено, що власника не може бути позбавлено права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених ст. 140 ЗК чи іншим законам України.
Так, у ст. 156 ЗК зазначені гарантії, пов’язані з відшкодуванням власникам землі та землекористувачам збитків, завданих внаслідок:
вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом;
тимчасового заняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
неотримання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до роз’яснень Північно-Східного МУМЮ у м. Суми