Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про оренду землі” законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (ч. 1ст. 2 Закону) України “Про оренду землі”).
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах та в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом та іншими законами України та договором оренди землі.
Частиною 5 ст. 6 Закону України „Про оренду землі” визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до Закону.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендарю земельну ділянку у володіння та користування на визначений строк, а орендар зобов’язаний використати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 14 Закону України “Про оренду землі” визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до частини 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладання договору оренди земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування – орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється з дати його укладання.
Отже право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
Відповідно до матеріалів, опублікованих ГУ ДПС у Вінницькій області