Між ліквідацією юридичної особи та припиненням ФОП, внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису є суттєві відмінності. У фізичної особи-підприємця не припиняються зобов’язання з виконання грошових зобов’язань, які виникли в період провадження нею підприємницької діяльності.

Тобто, борги ФОП (в тому числі зі сплати податків і зборів) зберігаються за фізичною особою незалежно від того чи зареєстрована вона як суб’єкт підприємницької діяльності чи ні.

Цим обумовлена й спрощена (на перший погляд) процедура внесення запису до ЄДР про припинення підприємницької діяльності. Для внесення запису до ЄДР про закриття ФОП достатньо лише подання державному реєстратору належним чином оформленої реєстраційної заяви. До того ж, така заява може бути подана різними способами:

• безпосередньо підприємцем державному реєстратору,

• уповноваженою особою (на підставі нотаріальної довіреності),

• поштою (за умови, що підпис підприємця на реєстраційній заяві буде нотаріально засвідчений),

• онлайн (шляхом подання заяви з використанням порталу – Дія, за умови використання електронного цифрового підпису), це певно найзручніший та найбільш актуальний спосіб подання заяви.

Після надходження заяви про припинення, державний реєстратор впродовж 24 годин має її розглянути та за відсутності недоліків – внести до ЄДР запис про припинення.

Особливістю припинення ФОП є те, що для внесення запису про припинення не є обов’язковим проведення контролюючими органами (державною податковою службою та пенсійним фондом) перевірок. Навпаки, перевірки контролюючими органами будуть здійснені в межах строків давності. Вони проходять на підставі поданих підприємцем декларацій та документів, згідно яких здійснювався облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань та інших зобов’язань.

З цією метою встановлено обов’язок для осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність, подати останню податкову декларацію про доходи на дату внесення запису про припинення підприємницької діяльності. Це має бути зроблено разом з направленням додатку «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску». Також фізична особа повинна зберігати відповідні первинні документи.

Тому, закриття ФОП не може розглядався як механізм списання чи реструктуризації боргів. То ж, в разі наявності у підприємця зобов’язань, які він не може виконати, слід розглядати інший інструмент – інститут неплатоспроможності, передбачений Кодексом України з процедур банкрутства.

Важливим є те, що доходи отримані фізичною особою після її припинення як суб’єкта підприємницькою діяльністю будуть оподатковуватись за правилами (ставками) згідно з положеннями РОЗДІЛУ IV Податкового кодексу України (тобто за ставкою 18%, а у певних випадках з нарахуванням військового збору у розмірі 1,5%). Більше того, у разі якщо такі доходи будуть пов’язані з підприємницькою діяльністю, така особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за ст.164 КУпАП (у вигляді сплати штрафу у розмірі від 17000 до 34000 грн з конфіскацією отриманого доходу), за ст. 117 Податкового кодексу України (у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.).

Особливу увагу слід приділити підприємцям, які мають найманих працівників. Адже внесення запису про припинення підприємницької діяльності не є підставою для припинення трудових відносин з найманими працівниками. Законодавство про працю не містить такої підстави для припинення трудового договору. Тож, в разі якщо особа має намір припинити свою діяльність як ФОП, необхідно завчасно подбати про припинення взаємовідносин з працівниками.

Отже, припинення ФОП, начебто, на перший погляд є простотою процедурою, але має свої підводні течії та скелі, на які не можна не зважати.

Згідно інформації, наданої порталом ЮрЛіга

- звільняються від сплати за себе єдиного внеску фізичні особи – підприємці та особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, якщо вони:

• одержують пенсію за віком або за вислугу років, чи є особами з інвалідністю, чи досягли віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та отримують згідно із законом пенсію чи соціальну допомогу.

Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування (ч.4 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування») .

Звільняються від сплати за себе єдиного внеску:

- особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, за умови взяття їх на облік як фізичні особи – підприємці та здійснення ними одного виду діяльності одночасно як фізичною особою – підприємцем, так і особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність;
– особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність та фізичні особи – підприємці, які мають основне місце роботи, за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі меншому від мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (ч.5, ч.6 ст. 4 Закону №2464).

Скасується обов’язок сплачувати мінімальний розмір єдиного соціального внеску за місяці, в яких не було отримано доходу (прибутку) для фізичних осіб – підприємців (крім обраних спрощеною системою оподаткування), осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність та членів фермерського господарства (п. 2 ч.1 ст.7 Закону № 2464).

Отже, для фізичних осіб, які застосовують загальну систему оподаткування, осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність та членів фермерського господарства, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо такими платниками не отримано доходу (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, вони можуть самостійно визначити базу нарахування, але не більшу за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, з 01.01.2021 самостійне визначення бази нарахування єдиного внеску є виключно правом, а не обов’язком для зазначених платників (відповідно до матеріалів, наданих ДПС України).